Поради батькам щодо підготовки проходження ЗНО

Поради батькам щодо підготовки проходження ЗНО

 https://drive.google.com/file/d/1YlQTXmvcVq5lIVPnRQl24Ox-M7LwT75m/view?usp=sharing

Поради учням щодо підготовки та проходження ЗНО

Поради учням щодо підготовки та проходження ЗНО

 https://drive.google.com/file/d/1Ygpamb1G09TFnu7hDUMD-nfBWZACAzXa/view?usp=sharing

11 універсальних способів запобігти професійному вигоранню вчителя

 

11 універсальних способів запобігти професійному вигоранню вчителя

https://naurok.com.ua/post/11-universalnih-sposobiv-zapobigti-profesiynomu-vigorannyu-vchitelya?fbclid=IwAR09Zu_U1rbFHj5AAJh6UGGr6Bg7TVyPByFuCRnyJWHQQHZ__b94FVEyCYc

 

Тривожність у підлітка: 5 ознак, на які важливо звернути увагу

https://dytyna.blog/tryvozhnist-u-pidlitka-5-oznak-na-yaki-vazhlyvo-zvernuty-uvagu/

 Поради та рекомендації батькам щодо поведінки під час карантину

Агресивна дитина на уроці. Причини, усвідомлення, допомога

Можливо, деякі вчителі будуть здивовані, що агресивність заявлено як проблему, що може постати перед ними на уроці. Швидше, це тема позаурочного часу. Але насправді агресивна дитина проявляється завжди. Просто іноді ми не пов’язуємо проблеми, що виникають у нас на уроках, саме з агресією. Тому важливо розпізнати причину, усвідомити, чому дитина поводиться так, а не інакше. Важливо побачити агресію, зрозуміти, звідки вона взялась, проаналізувати поведінку, яку вона спричиняє.

Що таке агресія?

Агресія (від лат. aggredere — нападати) — це поведінка, спрямована на завдання фізичної або психологічної шкоди, всуціль до знищення об’єкта агресії.

Об’єктами агресії можуть стати живі істоти, предмети, людина. Коли виникає агресивна поведінка? Це може бути реакція людини на неможливість досягнення бажаного, стрес, психологічний або фізичний дискомфорт. Стан агресії супроводжується гнівом, ворожістю, ненавистю тощо. Агресивна поведінка може бути засобом досягнення якоїсь мети — наприклад, підвищення власного статусу за рахунок самоствердження.

У психології прийнято визначати кілька видів агресії: фізичну, вербальну, пряму, непряму, аутоагресію (на себе), альтруїстичну (для захисту інших), інструментальну (для досягнення своєї мети).

►Наскільки часто трапляється агресія у дітей?

Сьогодні агресивних дітей стає дедалі більше. Причому ця агресія може бути спрямована не тільки на себе або однолітків. Почастішали випадки, коли школярі виражають свій протест на адресу учителів, батьків, тобто тих, хто має бути для них авторитетом. Чим обумовлено збільшення кількості агресивних школярів? Звісно, змінами, що відбуваються навколо. Змінились межі й правила, які дорослі пропонують дітям. Можна сказати, що сьогодні у дітей більше «можна», ніж «не можна». А ось школа саме і є для дитини серйозним випробуванням, тому що вона намагається встановити межі. І дитина поводиться агресивно, прагнучи опиратися тиску. Відеофільми та ігри також провокують агресію у дітей.

Звідки береться дитяча агресивність?

Агресивна поведінка не є чимось ненормальним, адже й зовсім не агресивні діти та дорослі спричиняють у нас не менше побоювань, ніж агресивні. Та  більше, усі батьки навчають дітей «уміти за себе постояти». Батьків непокоїть зовсім не те, що їхня дитина розмахує кулаками й ображає інших дітей. Вражає некерованість, відсутність контролю над ситуацією, адже агресивна й некерована дитина у дорослому сприйнятті майже синоніми.

Агресивність, агресія завжди обумовлена не однією, а кількома причинами. І вона має тенденцію накопичуватися.

З-поміж причин, що найчастіше трапляються у дітей шкільного віку:

·         невміння інакше проявляти свої почуття;

·         агресія (необов’язково фізична) у ставленні до дитини з боку дорослих і неможливість їм відповісти;

·         значні інтелектуальні навантаження;

·         негативне ставлення однолітків;

·         постійна неуспішність;

·         агресивні приклади поведінки батьків чи інших значущих дорослих;

·         стан нервової системи.

Учитель не завжди може розпізнати причини для агресії у дитини, спілкуючись з дитиною тільки на уроці. Тому, якщо ви розумієте, що ніяк не можете виявити причину агресії в учня, то можете поспілкуватися з його батьками, поговорити особисто з дитиною, попросити про допомогу психолога.

Агресивна дитина. Яка вона?

Дуже беззахисна. Вона схожа на тваринку, яка захищається усіма можливими засобами, почувається слабкою, самотньою та ображеною. У неї виникає потреба в захисті, бо вона не знає, як виявити свої почуття, не розуміє своїх переживань.

Імпульсивна і не спроможна опанувати гнів, образу, невдоволення («у нього вселився злий дух»).

Діти, які виявляють агресію у ставленні до себе, навпаки, не демонструють агресію оточенню, але можуть завдавати собі ушкоджень, іноді не усвідомлюючи цього.

►Шкільні проблеми агресивних дітей

1. Агресивні діти зазвичай демонструють високий рівень імпульсивності, свою поведінку вони ледь здатні опанувати самі. І це проявляється не тільки на перерві, але й на уроці. Дитина може вигукнути, вскочити й ходити класом, вибігти за двері, якщо вона отримала погану оцінку, ударити однокласника прямо на уроці, образити однокласника або вчителя.

2. Невизнання авторитетів, тобто неповажне ставлення до дорослого. Агресивна дитина не боїться сперечатися з учителем, може робити це досить голосно й різко.

3. Постійні конфлікти стають для агресивної дитини звичними, і вона живе цими стосунками.

4. Низька успішність не виявляється в усіх випадках, і все ж агресивні діти менш зібрані й уважні, ніж інші, через свою імпульсивність та особливості нервової системи.

5. Якщо агресія дитини обумовлена проблемами в її родині й агресивним ставленням до неї батьків, то такий учень майже напевне матиме низьку мотивацію до навчання. Це може бути спричинено надто високими вимогами з боку батьків або, навпаки, їхньою цілковитою байдужістю до успіхів і проблем дитини.

6. Аутоагресивна дитина може забувати про урок, немовби занурюючись у себе. Саме на уроках такі діти шкрябають собі шкіру, вищипують волосся, рвуть одяг, гризуть нігті.

►Правила проведення уроку для агресивної дитини

Потенційно агресивних дітей краще не провокувати. Провокації — це різке звертання, ваш гучний голос, крик, покарання, причини яких дитина може не розуміти.

Для того щоб в таких дітей час від часу наставала розрядка, важливо давати їм можливість перемикатися. Наприклад, їм складно довго писати, сидіти на одному місці, концентрувати свою увагу на одному й тому самому. Використовуйте на уроці різні види діяльності, перемикайте увагу класу з одного завдання на інше.

Якщо у вас є неуспішні учні, рано або пізно вони можуть влаштувати «великий вибух». Щоби не доводити дітей до таких крайнощів, намагайтеся створювати навіть найслабшим учням ситуацію успіху на уроці. Намагайтеся зробити так, щоби вам було за що їх хвалити.

Якщо ви бачите, що дитина нервується, роздратована на своїх однокласників, різко вам відповідає, намагайтеся згладити ситуацію, а не загострювати її. Запропонуйте учневі виконати те, що у нього напевно вийде, наприклад, попросіть роздати дидактичні картки, щоби він міг перемкнутися і трохи розслабитися. Не забудьте після уроку з’ясувати причину його роздратованості.

У разі виникнення найгострішої ситуації, коли дитина почала битися на уроці, кидати предмети й вигукувати злі слова, намагайтеся вивести її з класу. Але не залишайте її саму, покличте на допомогу когось із дорослих, краще психолога, аби він поговорив із дитиною.

►Особливі рекомендації

Намагайтесь на своїх уроках завжди дотримувати меж і правил поведінки.

Агресивна дитина потребує помічника, коли їй треба стримати свої агресивні емоції. Допоможіть їй опанувати свій гнів.
Якщо ви бачите дитину, що виявляє агресію до себе, отже, їй потрібна ваша допомога у поліпшенні самооцінки й самоповаги.

Дитину переповнюють почуття, тому їй складно зосередитися. Отже, важливо використати прийоми концентрування уваги й водночас чергувати види діяльності на уроці.

З таким учнем важливо налагодити теплий контакт і спілкуватися з ним не тільки на уроці.

ДОПОМАГАЙТЕ агресивній дитині впоратися з нападами гніву й управляти своєю поведінкою!

 

За матеріалами Н. В. Чуб, практичний психолог, м. Харків «ШКІЛЬНОМУ ПСИХОЛОГУ. УСЕ ДЛЯ РОБОТИ». № 3 (111) березень 2018 р.

 

 

Як допомогти обдарованим учням

Творчість дитини стимулюють психологічна безпека, безоцінне прийняття її особистості, атмосфера відкритості, надання їй права на свободу і самостійність.

                                                                                                     Наталі Роджерс

Робота з обдарованими дітьми клопітка, захоплива та дуже делікатна. Тут потрібен особливий підхід для вибудови процесу, у якому задіяні  батьки, учителі, психолог і, звісно,  самі діти. Батькам відведено ключову роль як основному фактору впливу.

Що може школа? Найпростіше — в індивідуальному порядку або зібравши групу батьків, які виховують обдаровану дитину, провести  роз’яснювальну бесіду щодо вивчення унікальності обдарованих дітей, того, як уміти уникати проблем або їх вирішувати.

Особливості способу сприймання та поведінки обдарованих дітей

Більш чутлива і, зважаючи на свою дитячу відкритість, сприймає зовнішній світ дуже емоційно. Через свою несхожість з іншими, особливо коли це підкреслюють старші, така дитина може відчувати негативне ставлення до себе однолітків, бути ізольованою в класі, що може впливати на формування самооцінки.

Внутрішня потреба в удосконаленні. Дитина не заспокоїться, поки не досягне вищого рівня. Водночас в неї яскраво виражене відчуття незадоволеності, часто ставить перед собою завищену мету. Не маючи можливості її досягнути, вона починає переживати, звідси — відчуття власної неадекватності та низька самооцінка.

Дуже критична до себе та своїх досягнень, тому стає залежною від похвали та думки інших. Але з іншого боку, прагнення вдосконалення і є тією силою, що сприяє високим досягненням. Завдання дорослих: уміти підтримувати свою дитину.

Часто замислена й замкнена. Занурившись у роздуми, вона мало контактує з однолітками, що може спричинити у дитини відчуття помилково негативного ставлення з боку однолітків. Батьки можуть це частково компенсувати, заохочуючи дитину проводити дозвілля з друзями, однолітками, ходити в гості або запрошувати когось до себе.

Здебільшого невідповідність між фізичним та інтелектуальним розвитком. Обдаровані діти часто бажають спілкуватися з дітьми старшого віку. Вони інтелектуально випереджають своїх ровесників, але фізично іноді поступаються старшим. Вони не бажають бути лідерами серед однолітків, але й не можуть бути ватажками серед старших. Це може спричинити дисонанс у формуванні власного «я». Через свою природну допитливість та прагнення пізнання обдарована дитина нерідко монополізує увагу вчителів,  батьків та інших дорослих. Це спричиняє непорозуміння у стосунках з іншими дітьми, яких дратує прагнення такої уваги. Обдарована дитина часто з недостатньою терплячістю ставиться до дітей, які перебувають на іншому рівні інтелектуального розвитку. Завдання батьків: відкрити поняття самопізнання.

Інтелектуальне, інформаційне, фізіологічне перенавантаження. Обдаровані діти постійно задіяні в різноманітних конкурсах, олімпіадах, змаганнях. Вони опрацьовують величезну кількість інформації, багато працюють, що може призвести до фізичного й психологічного виснаження. В умовах напруженого та ненормованого режиму дня саме батькам слід ознайомити дитину з поняттям самоменеджменту. Основу самоменеджменту становить режим дня (тайм­менеджмент).

►Компоненти системи самоменеджменту

Самопізнання— виявляє можливість вивчити себе як особистість за допомогою методів і прийомів: самоаналізу; порівняння себе з іншими, позитивними людьми; сприйняття критики від товаришів і друзів; спостереження за собою нібито збоку; систематичного підбиття підсумків дня; оцінювання своїх дій; поступового вироблення об’єктивного ставлення до себе.

Самоорганізація— можливість домогтися максимального ефекту за найменших витрат енергії, часу, матеріалів; правильне використання часу з найбільшим результатом; чітке уявлення мети, сенсу, порядку виконання, пріоритетів діяльності.

Самовиховання— самопримушування до виконання позитивних дій, учинків, добрих справ чи самостримування до негативних.

Саморегуляція— самоконтроль у навчальній роботі, соціальний самоконтроль, здатність до вольових зусиль у власній діяльності.

►Основні правила самоменеджменту школяра

Постановка чіткої мети (чого я прагну).

Планування (тайм­менеджмент, або розпорядок дня, тижня, місяця, року).

Ухвалення рішень (мої пріоритети).

Реалізація та організація (я виконую і дотримую свій розпорядок дня).

Контроль (що я виконав, а що — ні та чому).

►Основні правила самоорганізації школяра

Тримати в чистоті, охайності своє робоче місце; попідруч завжди мати тільки те, що потрібно.

Сівши за стіл працювати, одразу братися до роботи, не відвертаючись на сторонні справи.

Виконувати сторонні справи тоді, коли виконані всі важливі.

Виконувати завдання в той день, коли їх одержано.

Працювати в темпі «жваво»: «Відстанеш годиною — не наздоженеш родиною».

Неодмінно доводити розпочате до повного завершення.

Не братися одразу за багато справ, бо «Хто багато зачинає, той мало закінчує».

Працювати з бажанням: «Була б охота, піде на лад всяка робота».

Планування власних справ вивільняє час!

Прості правила допомоги учителів у розвитку обдарованої дитини

Обдарованим дітям слід давати завдання складніше. Кожне наступне завдання має бути складнішим за попереднє і водночас посильним.

Ефективним є самостійне опрацювання нової теми.

Гуртки, студії, секції допомагають дитині розвинути природний потенціал. Змагання, конкурси теж корисні для того, аби реально оцінити свої сили, самовдосконалюватися, не зупинятися на досягнутому. Перемога в будь ­якому змаганні — незамінний стимул для подальшої діяльності. Однак не можна зациклюватися на перемозі й потрібно вчити розумно переживати поразки.

Необхідно вчити й розвивати дитину відповідно до її здібностей. Пам’ятайте про те, що різні види дитячої обдарованості виявляються в різні вікові періоди. Рання обдарованість — це як випередження в зростанні: просто якась дитина дуже обігнала своїх однолітків. Потрібно бути готовим до того, що через декілька років вони її наздоженуть, а може, й переженуть, і її подальша кар’єра не буде такою блискучою, як навчання у школі.

Навчайте дітей того, що сучасній талановитій людині необхідно бути менеджером своїх ідей, уміти просувати їх на ринку послуг.

►Прості правила допомоги батьків у розвитку обдарованої дитини

Відповідайте на запитання дитини якомога терпляче й чесно, серйозні запитання дитини сприймайте серйозно.

Створіть вдома місце ­«вітрину», де дитина могла б виставляти свої здобутки, роботи, і не сваріть її за безлад під час творчого процесу.

Показуйте дитині, що ви любите її такою, якою вона є, а не за її досягнення. Ніколи не порівнюйте дитину та її здобутки з іншими дітьми та їхніми досягненнями. Порівнюйте її із собою минулою. Ніколи не карайте дитину приниженням. У заняттях дитини знаходьте гідне похвали. Розвивайте в дитині позитивне сприйняття її здібностей.

Надавайте дитині можливість виявляти турботу. Дозволяйте дитині брати участь у плануванні сімейного бюджету. Навчайте  дитину вільно спілкуватися з дорослими. Заохочуйте в дитині максимальну незалежність від дорослих.

Привчайте дитину самостійно мислити. Допомагайте дитині будувати її плани та ухвалювати рішення. Спонукайте дитину вчитися розв’язувати проблеми самостійно. Ніколи не сваріть дитину за невміння й помилки. Хваліть дитину за ініціативу.

Показуйте дитині цікаві місця. Пробуджуйте уяву чи фантазію дитини.

Купуйте дитині книжки за її інтересами. Регулярно читайте дитині чи разом з нею.

Уважно ставтеся до потреб дитини. Щодня знаходьте час, щоб побути з дитиною наодинці. Цікавтеся не лише оцінками, а насамперед настроєм, подіями, тим, як дитина провела день у школі.

Допомагайте дитині бути особистістю.

Довіряйте дитині, майте віру в її здоровий глузд та здібності.

За матеріалами О. В. Мороз, Володимир-Волинський Центр позашкільної освіти, Волинська обл. «ШКІЛЬНОМУ ПСИХОЛОГУ. УСЕ ДЛЯ РОБОТИ» № 4 (100) квітень 2017 р

 

 Як спілкуватися з дітьми з ООП

ПОРАДИ ДІТЯМ ЩОДО СПІЛКУВАННЯ З ДІТЬМИ З ОБМЕЖЕНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ ЗДОРОВ’Я

1. Діти, які не такі, як ти зовні, усередині такі самі, як ти. Мають таку саму внутрішню будову, вони так само переживають невдачі та радіють успіхам. Вони хочуть бути з іншими дітьми і хочуть, аби дружили з ними. Мають улюблені предмети і ті, які їм не до вподоби. Але, на жаль, вони фізично часто не здатні зробити те, що легко робимо ми. Утім, це не повинно спричинити погане до них ставлення. Спілкуйся з ними, як із рівними. Обговорюй ті самі проблеми, що і з рештою однолітків. Не підтримуй глузування інших дітей.

2. Не виявляй зневагу до дітей з ОМЗ. Не говори: «Ти не зможеш!», «Тобі не зрозуміти!», «Ти довго виконуєш!» і т. ін. Виявляй терпимість.

3. Діти з ОМЗ, з одного боку, часто потребують допомоги та підтримки, але, з іншого боку, не просять її. Чимало дітей образливо сприймають таку допомогу, вважаючи, що вона принижує їх і підкреслює їхні недоліки (навіть якщо ти намагався допомогти щиро). Тому якщо ти надаєш допомогу, то навчися робити так, аби вона не була нав’язливою та її сприймали як природну поведінку.

4. Більше розповідай таким дітям про свої захоплення, інтереси. Часто саме однолітки є для них основним джерелом пізнання навколишнього світу в питаннях психології, педагогіки, соціології.

5. Умій чути таких дітей. Вони багато в чому розбираються краще, оскільки більше часу читають, переглядають пізнавальні передачі.

6. Якщо ти спілкуєшся з однолітком, у якого поганий слух, то не слід голосно кричати або активно жестикулювати. Пам’ятай, що такі діти зазвичай добре «зчитують по губах», тому простеж, щоби під час вашої розмови ви перебували одне навпроти одного. Трапляється, що у таких дітей краще чує праве або, навпаки, ліве вухо. Тоді намагайся ближче стояти з цього боку. Не потрібно говорити з такою дитиною, як з маленькою, адже це сильно ображає.

7. Якщо твій однокласник заїкається або не вимовляє окремих звуків, то це не повинно спричинити його ізолювання. Сприймай це спокійно, не виправляй його (для цього, зрештою, є педагоги і логопеди). Не виказуй свого роздратування.

 

 Як допомогти п'ятикласнику?

Перший раз у 5-й клас. Проблема адаптації учнів до середньої школи

Чи часто у вашій практиці траплялося, що «чудова» дитина з початкової школи за кілька місяців навчання у 5-му класі стає «незносною», відмінники ледве можуть упоратися з елементарними завданнями, колишні друзі в класі вороже налаштовані одне до одного, а також інші малозрозумілі трансформації учнів? Напевно що траплялося. Причин може бути безліч, але найбільш поширеною є перехід на новий рівень шкільної адаптації.

Шкільна адаптація передбачає формування механізму пристосування дитини до вимог і умов навчання та виховання в школі. Її результатом може стати як адекватний механізм, що сприяє адаптованості, забезпечує успішність подальшої навчальної діяльності, так і неадекватний, що призводить до дезадаптованості учня.

Критичними періодами шкільної адаптації є перехід учнів у шкільних статусах (школяр, середня школа, старша школа). Якщо учитель виявить трішечки більше уваги до учнів саме на межі цих етапів, дуже багатьох проблем можна буде  уникнути. Сьогодні поговоримо про п’ятикласників.

До чого повинна адаптуватися дитина в п’ятому класі?

·         До великої кількості нових учителів;

·         кабінетної системи навчання;

·         підвищення вимог до самостійності й самоорганізації учнів;

·         більш інтенсивного навантаження у навчанні;

·         нових навчальних предметів;

·         меншої емоційної участі з боку вчителів;

·         нових учнів класу.

У нормі процес адаптації триває від 4 до 7 тижнів. Особливо напруженим виявляється перший місяць навчання у п’ятому класі. Однак є діти, яким необхідно більше часу для того, аби освоїтися й звикнути до змін у їхньому шкільному житті.

Прояви шкільної дезадаптації

1. Зниження уваги на уроках, нездатність до тривалого зосередження (критично, якщо раніше дитина була уважнішою).

2. Труднощі у навчанні, всуціль до стійкої неуспішності.

3. Порушення у стосунках з однокласниками або вчителями: агресивність, конфліктність, негативізм, невпевненість, неприйняття учня з боку однокласників чи вчителя, негативне ставлення до нього.

4. Емоційні порушення:

·         зниження рівня комунікативності, емоційної стійкості, самоконтролю, соціальної сміливості, замикання у собі;

·         збільшення показників емоційної збудженості, тривожності, нейротизму.

5. Симптоми психосоматичних розладів:

·         пригнічений настрій;

·         підвищена стомлюваність;

·         порушення сну, апетиту (порівняно з періодом, коли дитина навчалася в четвертому класі);

·         головний біль, біль у животі, ознаки застуди, які зникають, щойно мине загроза того, що потрібно йти до школи, і т. ін.

6. Значне збільшення кількості соматичних захворювань у дитини після початку навчання у п’ятому класі школи.

7. Відмова ходити до школи

Причини шкільної дезадаптації

Помилки виховання в сім’ї, що можуть призвести до дезадаптації:

·         неприйняття дитини батьками;

·          дефіцит батьківської любові до дитини;

·         виховання дитини за типом «кумир сім’ї»;

·         завищені сподівання щодо навчальної успішності дитини, у результаті чого будь-яку невдачу вона сприймає неадекватно;

·         розмови про вади школи або вчительки замість того, щоб акцентувати увагу дитини на приємних моментах;

·         часті конфлікти з приводу навчання дитини, після чого все пов’язане зі школою втрачає найменшу привабливість;

·         байдуже ставлення батьків до навчання дитини.

Порушення у системі стосунків у школі, що можуть призвести до дезадаптації:

·         негативний досвід стосунків з однокласниками та/або вчителем початкової школи;

·         негативний психологічний стан учня, спричинений власне процесом навчання, або зумовлений некоректним ставленням до неї з боку вчителя;

·         індивідуальна чутливість центральної нервової системи учня;

·         негативне ставлення п’ятикласника до вчителя(-ів);

·         порушення стосунків з однокласниками у п’ятому класі.

Проблеми у наступності між початковою і середньою школою:

·         певна невідповідність (розрив) у вимогах між програмами четвертого й п’ятого класів;

·         різке підвищення інтенсивності навчання (темп, обсяг, складність матеріалу збільшуються);

·         зниження ступеня контролю й емоційної підтримки з боку вчителів;

·         різке підвищення вимог до самостійності, самоорганізації учнів;

·         обмеження можливості індивідуального підходу до учнів, порівняно з початковою школою;

·         формалізація контактів між учнями й вчителями.

Індивідуальні причини учня:

·         невисокий інтелектуальний потенціал;

·         затримання психічного розвитку;

·         гіперактивність;

·         труднощі у довільній регуляції поведінки, уваги, навчальної діяльності;

·         несформованість мотивації навчання;

·         завищена самооцінка та рівень домагань дитини або батьків;

·         підвищена вразливість нервової системи;

·         підвищений рівень тривожності у дитини;

·         агресивність;

·         замкненість;

·         повільність (інертність нервових процесів);

·         соматична ослабленість;

·         несформованість навичок і прийомів навчальної діяльності, яка призводить до зниження успішності;

·         низький рівень успішності за результатами засвоєння програми початкової школи;

·         почуття некомпетентності;

·         дезадаптація або низький рівень адаптації до школи у 1–4-х класах.

Рекомендації вчителям щодо профілактики дезадаптації п’ятикласників

·         Демонструвати віру в успіх дитини.

·         Звертатися до учнів на ім’я.

·         Використовувати «горизонтальні» жести й відкриту позицію у взаємодії з учнями.

·         Контролювати силу та інтонацію голосу. У період адаптації у дітей чутливість до таких факторів ще вища.

·         Запобігати частому використанню в мовленні слів-заперечень.

·         Відокремлювати оцінювання конкретного вчинку від оцінювання особистості дитини.

·         Уникати групової критики дитини або її роботи, а також порівнянь її помилок з постійними успіхами інших учнів.

·         Порівнювати якість роботи дитини тільки з її попередніми роботами. Наголошуючи на помилках, слід окреслити шлях до успіху.

·         Акцентувати увагу учня на його успіхах, перемогах. Створювати ситуації успіху.

·         Надавати емоційну підтримку учням словами, поглядом.

·         Підтримувати й заохочувати прояви активності в роботі на уроці у скутих, соромливих, тривожних дітей. Важливо звертати увагу інших учнів на успіхи таких дітей, підвищувати їхній статус у класі.

·         Певний період краще не наполягати на публічних виступах і відповідях тривожних, невпевнених учнів. Невдалий виступ або відповідь перед класом може зафіксувати страх, підвищити загальний рівень тривожності.

·         Чітко пояснювати всі вимоги до предмета й систему оцінювання досягнень.

·         Здійснювати заходи щодо забезпечення наступності вимог до учнів під час переходу до середньої школи. Наприклад, взаємне відвідування уроків учителями молодшої й середньої школи у 4-5-х класах.

·         Протягом першого півріччя під час планування уроків необхідно враховувати, що швидкість читання й письма, а також навички самоорганізації в роботі у п’ятикласників ще невисокі.

·         Приділяти особливу увагу учням «групи ризику» щодо дезадаптації. Консультуватися зі шкільним психологом, організовувати взаємодію з  батьками таких учнів.

·         Для формування сприятливого психологічного клімату в класі, навчання конструктивних способів взаємодії проводити заняття у тренінговій формі за темами: «Що таке дружба», «Як спілкуватися ефективно», «Як презентувати себе» і т. ін.

·         Здійснювати психолого-педагогічну просвіту батьків шляхом проведення батьківських зборів за темами: «Психологічні особливості п’ятикласників», «Адаптація учнів до нових умов навчання й виховання в середній школі», «Конструктивна взаємодія батьків з підлітком» і т. ін.

·         Ураховувати вікові й індивідуальні психологічні особливості учнів.

·         Вибудовувати взаємодію вчителя й учнів на основі співробітництва.