11 універсальних способів запобігти професійному вигоранню вчителя

 

11 універсальних способів запобігти професійному вигоранню вчителя

https://naurok.com.ua/post/11-universalnih-sposobiv-zapobigti-profesiynomu-vigorannyu-vchitelya?fbclid=IwAR09Zu_U1rbFHj5AAJh6UGGr6Bg7TVyPByFuCRnyJWHQQHZ__b94FVEyCYc

Агресивна дитина на уроці. Причини, усвідомлення, допомога

Можливо, деякі вчителі будуть здивовані, що агресивність заявлено як проблему, що може постати перед ними на уроці. Швидше, це тема позаурочного часу. Але насправді агресивна дитина проявляється завжди. Просто іноді ми не пов’язуємо проблеми, що виникають у нас на уроках, саме з агресією. Тому важливо розпізнати причину, усвідомити, чому дитина поводиться так, а не інакше. Важливо побачити агресію, зрозуміти, звідки вона взялась, проаналізувати поведінку, яку вона спричиняє.

Що таке агресія?

Агресія (від лат. aggredere — нападати) — це поведінка, спрямована на завдання фізичної або психологічної шкоди, всуціль до знищення об’єкта агресії.

Об’єктами агресії можуть стати живі істоти, предмети, людина. Коли виникає агресивна поведінка? Це може бути реакція людини на неможливість досягнення бажаного, стрес, психологічний або фізичний дискомфорт. Стан агресії супроводжується гнівом, ворожістю, ненавистю тощо. Агресивна поведінка може бути засобом досягнення якоїсь мети — наприклад, підвищення власного статусу за рахунок самоствердження.

У психології прийнято визначати кілька видів агресії: фізичну, вербальну, пряму, непряму, аутоагресію (на себе), альтруїстичну (для захисту інших), інструментальну (для досягнення своєї мети).

►Наскільки часто трапляється агресія у дітей?

Сьогодні агресивних дітей стає дедалі більше. Причому ця агресія може бути спрямована не тільки на себе або однолітків. Почастішали випадки, коли школярі виражають свій протест на адресу учителів, батьків, тобто тих, хто має бути для них авторитетом. Чим обумовлено збільшення кількості агресивних школярів? Звісно, змінами, що відбуваються навколо. Змінились межі й правила, які дорослі пропонують дітям. Можна сказати, що сьогодні у дітей більше «можна», ніж «не можна». А ось школа саме і є для дитини серйозним випробуванням, тому що вона намагається встановити межі. І дитина поводиться агресивно, прагнучи опиратися тиску. Відеофільми та ігри також провокують агресію у дітей.

Звідки береться дитяча агресивність?

Агресивна поведінка не є чимось ненормальним, адже й зовсім не агресивні діти та дорослі спричиняють у нас не менше побоювань, ніж агресивні. Та  більше, усі батьки навчають дітей «уміти за себе постояти». Батьків непокоїть зовсім не те, що їхня дитина розмахує кулаками й ображає інших дітей. Вражає некерованість, відсутність контролю над ситуацією, адже агресивна й некерована дитина у дорослому сприйнятті майже синоніми.

Агресивність, агресія завжди обумовлена не однією, а кількома причинами. І вона має тенденцію накопичуватися.

З-поміж причин, що найчастіше трапляються у дітей шкільного віку:

·         невміння інакше проявляти свої почуття;

·         агресія (необов’язково фізична) у ставленні до дитини з боку дорослих і неможливість їм відповісти;

·         значні інтелектуальні навантаження;

·         негативне ставлення однолітків;

·         постійна неуспішність;

·         агресивні приклади поведінки батьків чи інших значущих дорослих;

·         стан нервової системи.

Учитель не завжди може розпізнати причини для агресії у дитини, спілкуючись з дитиною тільки на уроці. Тому, якщо ви розумієте, що ніяк не можете виявити причину агресії в учня, то можете поспілкуватися з його батьками, поговорити особисто з дитиною, попросити про допомогу психолога.

Агресивна дитина. Яка вона?

Дуже беззахисна. Вона схожа на тваринку, яка захищається усіма можливими засобами, почувається слабкою, самотньою та ображеною. У неї виникає потреба в захисті, бо вона не знає, як виявити свої почуття, не розуміє своїх переживань.

Імпульсивна і не спроможна опанувати гнів, образу, невдоволення («у нього вселився злий дух»).

Діти, які виявляють агресію у ставленні до себе, навпаки, не демонструють агресію оточенню, але можуть завдавати собі ушкоджень, іноді не усвідомлюючи цього.

►Шкільні проблеми агресивних дітей

1. Агресивні діти зазвичай демонструють високий рівень імпульсивності, свою поведінку вони ледь здатні опанувати самі. І це проявляється не тільки на перерві, але й на уроці. Дитина може вигукнути, вскочити й ходити класом, вибігти за двері, якщо вона отримала погану оцінку, ударити однокласника прямо на уроці, образити однокласника або вчителя.

2. Невизнання авторитетів, тобто неповажне ставлення до дорослого. Агресивна дитина не боїться сперечатися з учителем, може робити це досить голосно й різко.

3. Постійні конфлікти стають для агресивної дитини звичними, і вона живе цими стосунками.

4. Низька успішність не виявляється в усіх випадках, і все ж агресивні діти менш зібрані й уважні, ніж інші, через свою імпульсивність та особливості нервової системи.

5. Якщо агресія дитини обумовлена проблемами в її родині й агресивним ставленням до неї батьків, то такий учень майже напевне матиме низьку мотивацію до навчання. Це може бути спричинено надто високими вимогами з боку батьків або, навпаки, їхньою цілковитою байдужістю до успіхів і проблем дитини.

6. Аутоагресивна дитина може забувати про урок, немовби занурюючись у себе. Саме на уроках такі діти шкрябають собі шкіру, вищипують волосся, рвуть одяг, гризуть нігті.

►Правила проведення уроку для агресивної дитини

Потенційно агресивних дітей краще не провокувати. Провокації — це різке звертання, ваш гучний голос, крик, покарання, причини яких дитина може не розуміти.

Для того щоб в таких дітей час від часу наставала розрядка, важливо давати їм можливість перемикатися. Наприклад, їм складно довго писати, сидіти на одному місці, концентрувати свою увагу на одному й тому самому. Використовуйте на уроці різні види діяльності, перемикайте увагу класу з одного завдання на інше.

Якщо у вас є неуспішні учні, рано або пізно вони можуть влаштувати «великий вибух». Щоби не доводити дітей до таких крайнощів, намагайтеся створювати навіть найслабшим учням ситуацію успіху на уроці. Намагайтеся зробити так, щоби вам було за що їх хвалити.

Якщо ви бачите, що дитина нервується, роздратована на своїх однокласників, різко вам відповідає, намагайтеся згладити ситуацію, а не загострювати її. Запропонуйте учневі виконати те, що у нього напевно вийде, наприклад, попросіть роздати дидактичні картки, щоби він міг перемкнутися і трохи розслабитися. Не забудьте після уроку з’ясувати причину його роздратованості.

У разі виникнення найгострішої ситуації, коли дитина почала битися на уроці, кидати предмети й вигукувати злі слова, намагайтеся вивести її з класу. Але не залишайте її саму, покличте на допомогу когось із дорослих, краще психолога, аби він поговорив із дитиною.

►Особливі рекомендації

Намагайтесь на своїх уроках завжди дотримувати меж і правил поведінки.

Агресивна дитина потребує помічника, коли їй треба стримати свої агресивні емоції. Допоможіть їй опанувати свій гнів.
Якщо ви бачите дитину, що виявляє агресію до себе, отже, їй потрібна ваша допомога у поліпшенні самооцінки й самоповаги.

Дитину переповнюють почуття, тому їй складно зосередитися. Отже, важливо використати прийоми концентрування уваги й водночас чергувати види діяльності на уроці.

З таким учнем важливо налагодити теплий контакт і спілкуватися з ним не тільки на уроці.

ДОПОМАГАЙТЕ агресивній дитині впоратися з нападами гніву й управляти своєю поведінкою!

 

За матеріалами Н. В. Чуб, практичний психолог, м. Харків «ШКІЛЬНОМУ ПСИХОЛОГУ. УСЕ ДЛЯ РОБОТИ». № 3 (111) березень 2018 р.

 

 

Як допомогти обдарованим учням

Творчість дитини стимулюють психологічна безпека, безоцінне прийняття її особистості, атмосфера відкритості, надання їй права на свободу і самостійність.

                                                                                                     Наталі Роджерс

Робота з обдарованими дітьми клопітка, захоплива та дуже делікатна. Тут потрібен особливий підхід для вибудови процесу, у якому задіяні  батьки, учителі, психолог і, звісно,  самі діти. Батькам відведено ключову роль як основному фактору впливу.

Що може школа? Найпростіше — в індивідуальному порядку або зібравши групу батьків, які виховують обдаровану дитину, провести  роз’яснювальну бесіду щодо вивчення унікальності обдарованих дітей, того, як уміти уникати проблем або їх вирішувати.

Особливості способу сприймання та поведінки обдарованих дітей

Більш чутлива і, зважаючи на свою дитячу відкритість, сприймає зовнішній світ дуже емоційно. Через свою несхожість з іншими, особливо коли це підкреслюють старші, така дитина може відчувати негативне ставлення до себе однолітків, бути ізольованою в класі, що може впливати на формування самооцінки.

Внутрішня потреба в удосконаленні. Дитина не заспокоїться, поки не досягне вищого рівня. Водночас в неї яскраво виражене відчуття незадоволеності, часто ставить перед собою завищену мету. Не маючи можливості її досягнути, вона починає переживати, звідси — відчуття власної неадекватності та низька самооцінка.

Дуже критична до себе та своїх досягнень, тому стає залежною від похвали та думки інших. Але з іншого боку, прагнення вдосконалення і є тією силою, що сприяє високим досягненням. Завдання дорослих: уміти підтримувати свою дитину.

Часто замислена й замкнена. Занурившись у роздуми, вона мало контактує з однолітками, що може спричинити у дитини відчуття помилково негативного ставлення з боку однолітків. Батьки можуть це частково компенсувати, заохочуючи дитину проводити дозвілля з друзями, однолітками, ходити в гості або запрошувати когось до себе.

Здебільшого невідповідність між фізичним та інтелектуальним розвитком. Обдаровані діти часто бажають спілкуватися з дітьми старшого віку. Вони інтелектуально випереджають своїх ровесників, але фізично іноді поступаються старшим. Вони не бажають бути лідерами серед однолітків, але й не можуть бути ватажками серед старших. Це може спричинити дисонанс у формуванні власного «я». Через свою природну допитливість та прагнення пізнання обдарована дитина нерідко монополізує увагу вчителів,  батьків та інших дорослих. Це спричиняє непорозуміння у стосунках з іншими дітьми, яких дратує прагнення такої уваги. Обдарована дитина часто з недостатньою терплячістю ставиться до дітей, які перебувають на іншому рівні інтелектуального розвитку. Завдання батьків: відкрити поняття самопізнання.

Інтелектуальне, інформаційне, фізіологічне перенавантаження. Обдаровані діти постійно задіяні в різноманітних конкурсах, олімпіадах, змаганнях. Вони опрацьовують величезну кількість інформації, багато працюють, що може призвести до фізичного й психологічного виснаження. В умовах напруженого та ненормованого режиму дня саме батькам слід ознайомити дитину з поняттям самоменеджменту. Основу самоменеджменту становить режим дня (тайм­менеджмент).

►Компоненти системи самоменеджменту

Самопізнання— виявляє можливість вивчити себе як особистість за допомогою методів і прийомів: самоаналізу; порівняння себе з іншими, позитивними людьми; сприйняття критики від товаришів і друзів; спостереження за собою нібито збоку; систематичного підбиття підсумків дня; оцінювання своїх дій; поступового вироблення об’єктивного ставлення до себе.

Самоорганізація— можливість домогтися максимального ефекту за найменших витрат енергії, часу, матеріалів; правильне використання часу з найбільшим результатом; чітке уявлення мети, сенсу, порядку виконання, пріоритетів діяльності.

Самовиховання— самопримушування до виконання позитивних дій, учинків, добрих справ чи самостримування до негативних.

Саморегуляція— самоконтроль у навчальній роботі, соціальний самоконтроль, здатність до вольових зусиль у власній діяльності.

►Основні правила самоменеджменту школяра

Постановка чіткої мети (чого я прагну).

Планування (тайм­менеджмент, або розпорядок дня, тижня, місяця, року).

Ухвалення рішень (мої пріоритети).

Реалізація та організація (я виконую і дотримую свій розпорядок дня).

Контроль (що я виконав, а що — ні та чому).

►Основні правила самоорганізації школяра

Тримати в чистоті, охайності своє робоче місце; попідруч завжди мати тільки те, що потрібно.

Сівши за стіл працювати, одразу братися до роботи, не відвертаючись на сторонні справи.

Виконувати сторонні справи тоді, коли виконані всі важливі.

Виконувати завдання в той день, коли їх одержано.

Працювати в темпі «жваво»: «Відстанеш годиною — не наздоженеш родиною».

Неодмінно доводити розпочате до повного завершення.

Не братися одразу за багато справ, бо «Хто багато зачинає, той мало закінчує».

Працювати з бажанням: «Була б охота, піде на лад всяка робота».

Планування власних справ вивільняє час!

Прості правила допомоги учителів у розвитку обдарованої дитини

Обдарованим дітям слід давати завдання складніше. Кожне наступне завдання має бути складнішим за попереднє і водночас посильним.

Ефективним є самостійне опрацювання нової теми.

Гуртки, студії, секції допомагають дитині розвинути природний потенціал. Змагання, конкурси теж корисні для того, аби реально оцінити свої сили, самовдосконалюватися, не зупинятися на досягнутому. Перемога в будь ­якому змаганні — незамінний стимул для подальшої діяльності. Однак не можна зациклюватися на перемозі й потрібно вчити розумно переживати поразки.

Необхідно вчити й розвивати дитину відповідно до її здібностей. Пам’ятайте про те, що різні види дитячої обдарованості виявляються в різні вікові періоди. Рання обдарованість — це як випередження в зростанні: просто якась дитина дуже обігнала своїх однолітків. Потрібно бути готовим до того, що через декілька років вони її наздоженуть, а може, й переженуть, і її подальша кар’єра не буде такою блискучою, як навчання у школі.

Навчайте дітей того, що сучасній талановитій людині необхідно бути менеджером своїх ідей, уміти просувати їх на ринку послуг.

►Прості правила допомоги батьків у розвитку обдарованої дитини

Відповідайте на запитання дитини якомога терпляче й чесно, серйозні запитання дитини сприймайте серйозно.

Створіть вдома місце ­«вітрину», де дитина могла б виставляти свої здобутки, роботи, і не сваріть її за безлад під час творчого процесу.

Показуйте дитині, що ви любите її такою, якою вона є, а не за її досягнення. Ніколи не порівнюйте дитину та її здобутки з іншими дітьми та їхніми досягненнями. Порівнюйте її із собою минулою. Ніколи не карайте дитину приниженням. У заняттях дитини знаходьте гідне похвали. Розвивайте в дитині позитивне сприйняття її здібностей.

Надавайте дитині можливість виявляти турботу. Дозволяйте дитині брати участь у плануванні сімейного бюджету. Навчайте  дитину вільно спілкуватися з дорослими. Заохочуйте в дитині максимальну незалежність від дорослих.

Привчайте дитину самостійно мислити. Допомагайте дитині будувати її плани та ухвалювати рішення. Спонукайте дитину вчитися розв’язувати проблеми самостійно. Ніколи не сваріть дитину за невміння й помилки. Хваліть дитину за ініціативу.

Показуйте дитині цікаві місця. Пробуджуйте уяву чи фантазію дитини.

Купуйте дитині книжки за її інтересами. Регулярно читайте дитині чи разом з нею.

Уважно ставтеся до потреб дитини. Щодня знаходьте час, щоб побути з дитиною наодинці. Цікавтеся не лише оцінками, а насамперед настроєм, подіями, тим, як дитина провела день у школі.

Допомагайте дитині бути особистістю.

Довіряйте дитині, майте віру в її здоровий глузд та здібності.

За матеріалами О. В. Мороз, Володимир-Волинський Центр позашкільної освіти, Волинська обл. «ШКІЛЬНОМУ ПСИХОЛОГУ. УСЕ ДЛЯ РОБОТИ» № 4 (100) квітень 2017 р

 

 Поради для педагогів

8 простих порад, як підвищити мотивацію учнів

1. Дайте учневі відчуття контролю та відповідальності

Під чітким керівництвом учителя учням легше залишатися мотивованими та зосередженими на виконанні завдань та досягненні мети. Водночас найкращий спосіб залучити учнів до навчання — дати можливість обирати та відчути відповідальність за те, що відбувається у класі. Наприклад, коли вчитель дозволяє обирати завдання або вид роботи на уроці. Це створює в учнів відчуття відповідальності та деякого контролю, що підвищує мотивацію зробити більше.

2. Визначте власну мету

Недоцільне виконання завдань не зробить процес навчання ефективним. Учитель має точно й чітко ставити мету, аби в учнів не виникало відчуття безцільності, марності власної праці та втрати мотивації.

Дітям необхідно знати, що на них чекає попереду, аби залишатися умотивованими й надалі.

На початку нового року ознайомте клас із навчальним планом, з методикою викладання та оцінювання, поділіться вашими очікуваннями та метою. Так учні знатимуть, чого від них хочуть, та орієнтовний план подальших дій.

3. Не сидіть на одному місці

Класна кімната, звісно, зручне місце для здобуття знань, але сучасному учневі складно всидіти на одному місці. Тож тривале сидіння за партою може здатися йому трохи нудним, а що здається нудним — не зацікавить, тому, відповідно, концентрація уваги послаблюється разом із ентузіазмом здобути знання.

Як же відновити втрачений інтерес учня до предмету чи до навчання взагалі?

Не тримайте учнів у чотирьох стінах школи, дозвольте їм вийти із класу. Підіть разом на екскурсію, запросіть на урок цікаву особистість чи просто гуртом відвідайте бібліотеку, аби дати дітям самостійно попрацювати з матеріалами. Новизна інформації, місць, облич — усе приваблює наш мозок. Можливо, завдяки зміні навчального середовища учневі вдасться оновити втрачений інтерес до предмету.

4. Запропонуйте різноманітний досвід

Процес навчання є індивідуальним. Учень здобуває знання, формує вміння та навички згідно зі своїми інтересами та потребами. Для декого на уроці важливо набути практичний досвід, декому подобається спокійно читати книжки чи працювати у групах. Плануйте ваш урок так, аби протягом усього часу кожен  дізнався для себе щось корисне відповідно до своїх вподобань та інтересів. Так учні залишаться залученими та збережуть інтерес.

5. Дозвольте учням попрацювати разом

Запропонуйте дітям попрацювати в парах чи групах. Ви переконаєтеся, що багатьом такий вид роботи буде до вподоби, адже у команді їм доведеться разом розв’язувати задачі, проводити експерименти чи працювати над спільним проектом. Така практика дає можливість учням подумати, обмінятися ідеями, співпрацювати та взаємодіяти між собою, набути навичок роботи у колективі. Учень, умотивований спільною метою, мотивуватиме й інших учасників групи, таким чином, увесь клас буде залучений до навчального процесу.

6. Передайте свій захват!

Один із найкращих способів зацікавити учнів до навчання — це самому виявляти ентузіазм до свого предмета. Учитель, який викладає матеріал із захватом, передає своє натхнення учням, заохочуючи поринути у світ знань.

7. Прислухайтеся до учнів

Учителеві важливо знати своїх учнів, їхні інтереси та вподобання.
Прислухайтеся до потреб кожного — це дасть змогу дібрати навчальний матеріал, що дійсно зацікавить та задовольнить його особисті уподобання. Прості речі можуть здаватися учням цікавими та суттєвими, якщо вони хоч якось пов’язані із їхнім індивідуальним досвідом.

8. Додайте трохи розваг у навчання

Учні не повинні сприймати школу як обов’язок або примусову роботу. Навпаки — швидше місце, де можна відволіктися та отримати підзарядку. Змініть підхід до класичного викладання: додайте методи інтерактивного й активного навчання. Переконайте дітей, що процес навчання може бути веселою й захопливою грою, а це тільки зміцнить їхню мотивацію та потяг до знань.